Мистецтво неприбраної підлоги

А ви не задумувалися про долю страв після фотосесії? Кого вони надихають, коли вимикають софіти?

Зима вже наближалася до кінця, але за вікном усе ще кружляв лапатий сніг. У затишній квартирі Соломії пахло кавою і смаженими горіхами, які вона щойно дістала з духовки. Наталка прийшла погостювати, і вони зручно влаштувалися у вітальні з чашками гарячого напою і мискою ароматних горіхів.

— Ти знаєш, що мигдаль особливо корисний для мозку? — Соломія передала миску Наталці. — Середньовічні вчені казали, що форма горіха навіть нагадує структуру мозку — це такий природний натяк.

— Серйозно? — Наталка посміхнулася і потягнулась по жменю горіхів, але раптово зачепила миску краєм рукава. Горіхи розсипалися килимом, розкотившись по підлозі. — О ні! Вибач, будь ласка!

Вона швидко нахилилася, намагаючись зібрати розсипане.

— Почекай, не прибирай! — несподівано вигукнула Соломія, жестом зупиняючи подругу. — Подивись, яка випадкова композиція утворилася.

Наталка здивовано завмерла з простягнутою рукою:

— Ти що, жартуєш? Я ж наробила безлад у тебе на підлозі.

Соломія присіла поруч і з цікавістю розглядала розсипані горіхи:

— Дивись, як вони гарно розташувалися — одні ближче, інші далі, створюють таку собі просторову композицію. Знаєш, у давнину такі випадкові композиції з їжі спеціально створювали як елемент декору.

— Невже хтось спеціально розкидав їжу на підлозі? — недовірливо перепитала Наталка, все ще збентежена тим, що Соломія не дозволила їй прибрати.

— Не зовсім так, — усміхнулася Соломія. — Давні римляни створювали мозаїки, які імітували неприбрані залишки бенкету. Їх називали асаротосами, що з грецької перекладається приблизно як «неприбрана підлога».

— Вони створювали мозаїки, що виглядали як сміття? — Наталка нарешті сіла, забувши про розсипані горіхи. — Навіщо?

— О, це була свого роду демонстрація розкоші й дотепності, — Соломія сяяла від ентузіазму. — Уяви таку сцену: заможний римлянин запрошує гостей на бенкет. Вони входять до триклінію…

— До чого? — перебила Наталка.

— До триклінію — так називалася обідня зала в римському будинку, — пояснила Соломія. — Отже, гості входять і бачать на підлозі рештки від попереднього бенкету — кістки, шкаралупу від горіхів, виноградні лозини, оливкові кісточки… А в куточку навіть малесеньку мишу, що гризе залишки їжі! Вони можуть подумати: «Яке неподобство, навіть не прибрали!» А потім, придивившись, розуміють, що це все — ілюзія, мозаїка, створена з тисяч крихітних камінчиків. І звісно, це викликає захоплення майстерністю виконання.

— Як розіграш, серйозно? — Наталка розсміялася. — Уявляю собі обличчя цих гостей!

— Саме так! І це демонструвало не лише почуття гумору господаря, а й його багатство — адже такі мозаїки були надзвичайно дорогими і складними у виконанні, — додала Соломія. — Найвідоміший асаротос створив художник Созос із Пергаму в II столітті до нашої ери. Пліній Старший згадує про нього у своїй «Природничій історії».

— І як виглядав цей шедевр «сміття»? — запитала Наталка, зацікавившись.

— Уявляєш, збереглася римська копія цієї мозаїки! — Соломія потягнулася до планшета, що лежав на столику, і швидко знайшла потрібне зображення. — Ось, поглянь — тут зображені рештки розкішного бенкету на чорному тлі, ніби тіні від них на підлозі. Видно кістки, шкаралупу яєць, залишки морепродуктів, кісточки від фруктів…

Наталка із захопленням розглядала зображення:

— Вони справді, як живі! І це все зроблено з маленьких камінчиків?

— Так, це техніка римської мозаїки — опус вермікулятум, — кивнула Соломія. — Використовували крихітні кубики кольорового каменю різних відтінків — теселли. На один квадратний дециметр могло припадати до 400 таких камінчиків. Уяви, яка кропітка робота!

— Це ж скільки часу забирало створення такої мозаїки, — замислилася Наталка. — І все заради жарту?

— Не тільки, — Соломія відклала планшет. — Це була демонстрація статусу і багатства. Такі мозаїки зазвичай розміщували в залах для бенкетів, де господарі демонстрували свою щедрість. Як правило, на бенкеті подавали екзотичні делікатеси, і залишки цих страв, зображені на підлозі, також підкреслювали заможність господаря. Це наче говорило: «Дивіться, я можу дозволити собі такі делікатеси щодня».

— Цікаво, — кивнула Наталка. — А люди, які приходили на бенкет, розуміли символізм цих речей? Чи для них це було просто гарно зроблене зображення сміття?

— Думаю, розуміли, — ствердно кивнула Соломія. — Римська аристократія була доволі освіченою. Крім того, багато предметів мали власну символіку. Наприклад, шкаралупа від молюсків нагадувала про скороминущість життя, а виноградні кісточки і лущення могли символізувати циклічність існування — те, що відцвіло і відійшло, дасть початок новому життю.

— Як зараз натюрморти, правда? — Наталка кинула погляд на розсипані горіхи. — Тільки це ніби натюрморт навпаки — не гарно викладені фрукти і квіти, а те, що залишилося після їхнього споживання.

— Відмінне спостереження! — схвально відгукнулася Соломія. — Справді, асаротоси були особливим видом натюрморту. Хоча саме поняття «натюрморт» з’явилося набагато пізніше, у XVII столітті.

— А чому ця традиція зникла? — запитала Наталка. — Здавалося б, це так ефектно — створити ілюзію на підлозі.

— З падінням Римської імперії багато мистецьких традицій було втрачено, — відповіла Соломія. — Середньовічне мистецтво фокусувалося переважно на релігійних сюжетах. Предмети, звісно, зображували, але вони зазвичай були лише допоміжними елементами, символами в релігійних сценах. І звісно, такі «жартівливі» мозаїки, що імітували сміття, не відповідали серйозному духу середньовічного мистецтва.

— А коли повернулася традиція зображати звичайні предмети? — поцікавилася Наталка.

— У пізньому середньовіччі поступово починає з’являтися інтерес до деталей матеріального світу, — пояснила Соломія. — А справжній розквіт натюрморту відбувся в XVII столітті, особливо в Голландії. Там з’явилися художники, які спеціалізувалися саме на зображенні предметів побуту, їжі, квітів.

Наталка глянула на свій телефон, що лежав поруч:

— Знаєш, мені щось спало на думку. Сучасні фуд-фотографії в Instagram — хіба це не сучасний варіант такого мистецтва? Люди ж теж демонструють, що вони їдять, і часто це має підтекст: «Подивіться, який я маю гарний і дорогий обід».

— О, це дуже цікава паралель! — Соломія навіть трохи підвелася від захоплення. — Справді, є щось спільне. Тільки замість мозаїки з тисяч камінчиків ми використовуємо пікселі й фільтри. І як тоді, так і зараз, їжа служить не лише для насичення, а й для демонстрації статусу.

— Виходить, у мистецтві все повертається? — замислилася Наталка.

— Форми змінюються, але людська потреба у самовираженні й комунікації через мистецтво залишається, — кивнула Соломія. — Цікаво, що людство завжди поверталось до зображення предметів повсякдення, знаходячи в них особливу красу і зміст.

— То виходить, натюрморт значно старіший, ніж ми думаємо? — підсумувала Наталка.

— Саме так! — з ентузіазмом підтвердила Соломія. — І колись ми поговоримо про те, як через століття ця традиція розквітне у творчості голландських майстрів, які піднімуть натюрморт до рівня високого мистецтва з власною філософією і мовою символів.

Наталка встала і почала збирати розсипані горіхи, але перед тим дістала телефон і зробила кілька фотографій:

— На згадку про мій перший античний натюрморт, — пояснила вона з усмішкою. — Звісно, це не мозаїка із тисяч камінчиків, але певну композицію ми таки створили.

— Созос би оцінив! — розсміялася Соломія, допомагаючи подрузі прибирати. — А знаєш, горіхи в асаротосах теж часто зображували — вони символізували родючість і достаток.

— То ми випадково створили цілком автентичний асаротос! — підхопила Наталка. — Треба буде наступного разу спеціально організувати якийсь «римський бенкет».

— З задоволенням, — кивнула Соломія, піднімаючи останній горіх з підлоги. — Можемо навіть одягнутися у стилізовані тоги!

Вони засміялися, уявляючи себе в образі римських патриціанок. За вікном продовжував падати сніг, але в кімнаті було тепло і затишно, а звичайна побутова ситуація несподівано перетворилася на захопливу подорож у світ античного мистецтва.