Вода ще на шкірі. Холодна. Сіль пече порізи на долонях. Я лежу на камінні. Хвилі лижуть мої п’яти. Повільно. Ліниво. Груди піднімаються. Опускаються. Повітря входить важко після глибини. Легені горіли там, внизу. Серце калатало об ребра. Перлини в кошику. Я їх дістала. Їхня холодна гладкість — як глибина, звідки я їх витягла. Тепер можна лежати. Щось холодне, м’яке і живе торкається моєї литки. Завжди щось приношу з моря, що потім повертається назад. Водорості. Медузи. Краби. Я не відкриваю очей. Втома тримає повіки закритими.
Торкання ковзає вище. Коліно. Внутрішня сторона стегна. Очі розплющуються самі. Восьминіг. Великий. Рожевий, з білими присосками. Він повзе. Вгору. Між моїх ніг. Я повинна відштовхнути його. Повинна. Але тіло не слухається. Воно важке після пірнання. Тепле після холоду. І коли перше щупальце торкається там — між стегон — я тільки видихаю. Гостро.
Присоски. Маленькі. Круглі. Вони присмоктуються до шкіри й відпускають. Знову присмоктуються. Смокчуть. Як сотні ротів. Як сотні язиків. Щупальце рухається повільно. Кожна присоска — окремий дотик. Окремий удар у низ живота. Я не дихаю. Інші щупальця розгортаються. Обвиваються. Одне стегно, потім інше. Присоски тягнуться вздовж шкіри. Залишають сліди. Я розкрита.
Велика голова восьминога між моїх колін. Очі — два чорні кола — дивляться на мене. Не по-тваринному. Він знає. Щупальця повзуть далі. По животу. До грудей. Присоски хапають сосок. Я вигинаюсь. Гостро. Занадто гостро. Воно тягне. Відпускає. Тягне знову. Ритм. Як хвилі. Як серце.
Те щупальце — між ніг — рухається точніше. Воно знайшло те, що пульсує найсильніше. Присоски тепер там. Смокчуть. Не язик. Краще. Сотні язиків. Одночасно. Я стогну. Звук виривається з горла. Несподіваний. Я закриваю рот долонею. Пізно. Восьминіг чує. Він рухається швидше.
Щупальця обплутують мене скрізь. Навколо талії. Під спиною. Навколо зап’ясть. Я більше не лежу на камінні. Я лежу на ньому. На його тілі. М’якому. Прохолодному. Що пульсує. Одне щупальце тягнеться до мого обличчя. Я дивлюсь на нього. Кінчик — тонкий, з маленькими присосками — ковзає по моїй щоці. По підборіддю. До губ. Мої губи розкриваються. Щупальце заходить всередину. Смак моря. Солоний. Трохи гіркий. Присоски прилипають до язика. До піднебіння. Я відповідаю. Не думаю. Інстинкт. Я відповідаю. Між ніг — інше щупальце відповідає мені. Ритм.
Другий восьминіг. Маленький. Я не помітила, коли він з’явився. Він повзе по моїх грудях. Його присоски — менші, ніжніші — хапають лівий сосок. Дзьоб — твердий, холодний — торкається мого рота. Їх двоє. Я одна.
Щупальця тримають мене. Обплутують. Кожен рух — їхній. Між моїх ніг — жар. Не від сонця. Мій. Присоски ковзають легше. Швидше. Звук — мокрий — змішується з шумом хвиль. Я закриваю очі. Під повіками — червоне. Гаряче.
Хвиля підіймається з низу спини. Повільна. Величезна. Дихання прискорюється. Серце б’ється занадто швидко. Занадто голосно. Присоски тягнуть сильніше. На сосках. Між ніг. Там, де я найчутливіша. Я більше не відчуваю окремих дотиків. Вони злилися. Одне. Велике. Всеохопне.
Межі зникають. Хвиля піднімається вище. Я вигинаюсь. М’язи напружуються. Стегна тремтять. Пальці ніг скручуються. Голова закидається назад. Я вдихаю. Гостро. Глибоко. І кричу. Не слово. Звук. Без імені.
Я танула. Мої стегна… в них більше немає відчуття… Хвиля йде. Не зупинити. Не хочу. Між ніг — вибух. Гарячий. Сліпучий. Присоски відчувають. Вони тягнуть ще сильніше. Хочуть випити все. Моє тіло б’ється в щупальцях. Вони тримають міцніше. Не пускають.
Пауза. Щупальце завмирає. Потім — рух. Хвиля тримається. Тримається. Тримається. Я зникаю.
Повільно вона спадає. Я лежу. Дихаю. Щупальця розплутуються. Відпускають. Досі відчуваю на своїй шкірі холодні дотики, що приємно зігрівають. На стегнах. На грудях. На животі. На зап’ястях. У ритмі серця.
Восьминоги ковзають назад у воду. Великий першим. Малий за ним. Хвилі змивають їх. Через мить їх немає. Тільки піна. Тільки водорості. Тільки смак солі на губах.
Я лежу. Між ніг — гаряча пульсація. В кошику — перлини. Я не знаю, чи це був сон. Перлини в кошику. Вони справжні. А восьминоги?
Кацусіка Хокусай (1760–1849)
Сон дружини рибалки, 1814
Кольорова ксилографія, 16,5 × 22,2 см
З серії Kinoe no Komatsu (Молоді сосни)
Текст з оригінальної гравюри
(переклад з японської)
Великий восьминіг: Моє бажання нарешті збувається, це день днів; нарешті ти в моїх обіймах! Твоє бобо дозріло і повне, як чудово! Перевершує все інше! Смоктати, смоктати і ще раз смоктати. Після того, як ми зробимо це майстерно, я проведу тебе до Палацу Дракона Рюгу-дзьо й обгорну.
Жінка: Ти ненависний восьминіг! Твоє смоктання рота моєї утроби змушує мене задихатись! Ааа! Так… це… там! Так! Присосками так! Всередину, хлюп, хлюп, ооо! Ой, добре, ооо, добре! Там, там! Тааам! Добре! Вау! Ааа! Добре, добре, ааааааа! Ще ні! Досі саме мене люди називали восьминогом! Восьминіг! Ой! Вау! Як ти можеш…?! Ой!
Великий восьминіг: Усі вісім кінцівок переплітаються! Тобі це подобається? Ах, подивись! Нутро розбухло, зволожене теплими водами хтивості.
Жінка: Так, тепер поколює; незабаром у моїх стегнах не залишиться жодного відчуття. Ооооо! Зникли межі та обмеження! Я зникла…!
Малий восьминіг: Коли тато закінчить, я теж хочу потерти своїми присосками гірку твого пухнастого місця, доки ти не зникнеш, а потім посмокчу ще трохи.